Відповідальність за розголошення комерційної таємниці

Яка відповідальність передбачена в законодавстві за розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю або ж за розголошення конфіденційної інформації?
Чи має право підприємство стягувати штрафи за таке розголошення? Які саме штрафи? Який порядок  стягнення передбачений чинним законодавством в такому випадку?

Досить велике коло питань та непорозумінь виникає у суб’єктів господарювання, коли мова заходить  щодо питань, які стосуються комерційної таємниці.
Потрібно зазначити, що у цивільному кодексі, а саме у статті 505 ЦКУ,  поняття комерційної таємниці трактується як інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію
У свою чергу, стаття 162 Господарського кодексу України визначає, що суб'єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується в часі.
Отже, можна з впевненістю сказати, що склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначаються самостійно її власником або керівником підприємства з дотриманням чинного законодавства України.
Підприємство має право розпоряджатися такою інформацією на власний розсуд і здійснювати щодо неї будь-які законні дії, не порушуючи при цьому права третіх осіб.
Але, слід зазначити, що не будь-якій інформації підприємство може надати статус комерційної таємниці, обмеживши таким чином доступ до неї третіх осіб і, перш за все, контролюючих органів.
Про це йдеться у частині 2 статті 505 ЦКУ, якою визначено перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Зокрема, нею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
За незаконні дії щодо розголошення комерційної таємниці підприємства передбачена як адміністративна, так і кримінальна відповідальність.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Також статтею 18 даного закону передбачено відповідальність за схилення до розголошення комерційної таємниці.
Усі перераховані правопорушення є недобросовісною конкуренцією. За такі дії передбачено накладання штрафу Антимонопольним комітетом України
Крім того, частиною третьою статті 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. За такі дії на правопорушника накладається штраф у розмірі від дев'яти до вісімнадцяти НМДГ. Нести адміністративну відповідальність, згідно із згаданою статтею, фізична особа може лише в тому випадку, коли вона вчинила дії, що свідчать про безпосереднє отримання, використання чи розголошення нею комерційної таємниці.
Кримінальна відповідальність
Кримінальним кодексом України (ККУ) за незаконне збирання з метою використання (комерційне шпигунство) або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст. 231 ККУ), та за розголошення комерційної таємниці (ст. 232 ККУ) передбачено кримінальну відповідальність.
Із норм законів, які встановлюють правовий статус, призначення та компетенцію державних органів, випливає, що в деяких із них є прямо передбачене право державних органів на отримання інформації, що містить комерційну таємницю (наприклад, п. 17 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.). Але більшість законів містять норми загального характеру, в яких передбачено право органів державної влади на отримання інформації та документів. При цьому не конкретизується, що така інформація підлягає розкриттю також і у випадках, якщо вона містить комерційну таємницю.
Важливий елемент механізму захисту комерційної таємниці – встановлення порядку роботи з матеріальними носіями такої інформації: кресленнями, дискетами, магнітними стрічками тощо. Вибираючи зручні форми обліку конфіденційної інформації, необхідно враховувати, що:
На практиці щоб захистити  інформацію, яка становить комерційну таємницю  від незаконного розголошення власними  ж працівниками,   уповноважені особи підприємства беруть підписку про нерозголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, за порушення якої передбачена відповідальність, однак перед тим, як взяти з працівників дану підписку, керівництву підприємства необхідно здійснити певні процедури:
– видати наказ по підприємству про встановлення комерційної таємниці;
– затвердити перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю;
– затвердити форму зобов'язання (договору) про нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею.
Незалежно від обраного підприємством шляху захисту комерційної таємниці працівник, приступаючи до виконання своїх обов'язків, має бути поінформований:
– про порядок і процедуру набуття матеріалами, документами та виробами статусу комерційної таємниці підприємця;
– про правила, пов'язані з доступом до інформації, що є комерційною таємницею;
– про обов'язки й обмеження, що покладаються на виконавців, допущених до відомостей конфіденційного характеру (наприклад, діловодство, облік, збереження, розмноження, обробка інформації тощо);
– про порядок прийому представників інших суб'єктів підприємницької діяльності та передачі їм інформації;
– про відповідальність за розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства, або за порушення встановленого порядку роботи з ними.
Насамкінець потрібно зазначити, що способи розголошення відомостей, які становлять комерційну таємницю, можуть бути різними: повідомлення зазначених відомостей іншим особам, зокрема конкурентам; надання іншим особам для ознайомлення документів, що містять комерційну таємницю; повідомлення інформації, що є комерційною таємницею, в засобах масової інформації тощо.
Що ж до порядку стягнення штрафу та притягнення до відповідальності працівника підприємства за розголошення комерційної таємниці, то дане питання слід розглядати з позиції кримінального, трудового та цивільного  законодавства.
Дискусійним є питання, чи може підприємство застосовувати фінансові санкції, зокрема стягувати штраф із свого працівника без звернення до суду.
Відповідаючи на це питання потрібно виходити з того що в Україні всі справи майнового характеру вирішуються в порядку позовного провадження, а тому обов’язковою передумовою стягнення штрафу є подання позову до суду.
Якщо ж розглядати ситуацію з позиції трудового законодавства, то підприємство має право застосувати до працівника заходи дисциплінарного характеру. Процесуально це оформлюється наказом по підприємству.
Потрібно зазначити, що підставою застосування до працівника дисциплінарних заходів можливо за умови підпису працівником зобов’язання про не розголошення комерційної таємниці.
Зокрема, можливе позбавлення премії чи інших фінансових винагород, догана, а також звільнення працівника.(Свого роду це також  санкції майнового характеру, які проявляються у певному матеріальному та майновому обмеженні працівника).
Остання позиція,  з точки зору  Кримінального кодексу.
Так, ККУ визначає, що злочинами визнаються тільки ті діяння, які прямо передбаченні ККУ. 
Отже, для того, щоб притягнути працівника до кримінальної відповідальності необхідна обов’язкова наявність складу злочину в його діях.
Так, статтею 231 ККУ визначено, що умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподаткованих доходів громадян, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років. Злочин, передбачений статтею 231 ККУ, вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на незаконне збирання відомостей, що містять комерційну таємницю.
Тобто дії особи, згідно зі статтею 231 ККУ, вважаються злочинними ще задовго до того моменту, коли вона отримала відомості, що містять комерційну таємницю, оскільки склад злочину утворюють лише дії щодо збирання такої інформації.