Юридична кваліфікація складів правопорушень, передбачених ст. 364, 366 Кримінального кодексу України, а також ч. 3 п. 1 ст. 10 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»

Злочин, як реальний факт, не може служити підставою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність. Тому тільки сукупність вказаних у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є виключною підставою для кримінальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею Кримінального кодексу України (надалі - КК України). Отже, для кваліфікації певного правопорушення як злочину необхідною є наявність у його складі всіх без виключення обов’язкових елементів складу злочину.

Ст. 2 КК України як підставу кримінальної відповідальності визначає факт «вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом».

Під складом злочину мають на увазі сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що визначають суспільна небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі обов’язкові елементи складу злочину:

 об'єкт злочину – певна сукупність суспільних відносин, на які посягає діяння;

об'єктивна сторона - це зовнішній вираз злочину, а саме - діяння (дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільне небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням та його наслідками. Дія - це активна, суспільне небезпечна, передбачена кримінальним законом поведінка суб'єкта; бездіяльність - це пасивна поведінка, яка проявилась у невиконанні особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, в даній ситуації, здійснити. Наслідком злочину називають збиток, шкоду, якої завдає діяння об'єктові злочину.

суб'єкт злочину - це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною. Проте існує також спеціальний суб’єкт відповідальності, наприклад – службова чи посадова особа, військовослужбовець і т.д. (тобто існує ряд злочинів, які можуть бути скоєні виключно лише службовими чи посадовими особами).

суб’єктивна сторона – вина – психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільне небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності. Умисел як форма вини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії (бездіяльності), передбачає суспільне небезпечні та шкідливі їхні наслідки та бажає, або свідомо допускає, їх настання. Необережність при вчиненні злочину має місце тоді, коли особа передбачає суспільне небезпечні наслідки свого діяння і легковажно розраховує на запобігання їм, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Факультативні елементи складу злочину (обов’язкові для складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті кримінального закону).

Мотив - це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мотив близький до провини, але не збігається з нею. Він впливає на свідомість людини, обумовлює характер її дій, формує скерованість волі, визначає зміст провини.

Мета - це уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин. Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив показує, чим керується особа, вчиняючи злочин, то мета визначає направленість діяння злочинця, найближчий результат, себто те, до чого він прагне, чого хоче досягти.

Інші факультативні ознаки.

1. Юридична кваліфікація складу злочину, передбаченого ст. 364 Кримінального кодексу України

Зловживання владою або службовим становищем

1.      Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб

  - карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

З об’єктивної сторони даний злочин полягає в діянні, що:

1. Вчинюється з використанням влади або службового становища;

2. Здійснюється в межах наданих особі повноважень;

3. Суперечить інтересам служби (під поняттям інтереси служби мається на увазі інтереси безпосередньої службової діяльності, для задоволення яких здійснює свою діяльність суб’єкт злочину);

4. Визнається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди чи спричинення тяжких наслідків;

5. Перебуває у причинному зв’язку з зазначеними вище наслідками.

Таким чином, цей злочин може мати такі форми:

1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди;

2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди.

Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред'явлення вимог, а також прийняття рішень, обов'язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов'язки, оскільки остання також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб.

Зловживання службовим становищем - це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов'язаних з посадовими повноваженнями.

Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв'язку між службовим становищем винного і його поведінкою, яка виражається в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами повноважень (прав і обов'язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).

Словосполучення всупереч інтересам служби передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов'язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби.

Істотною шкодою вважається шкода, яка полягає у заподіянні матеріальних збитків, що в сто і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Фактичне настання істотної шкоди необхідно для визнання цього злочину закінченим, адже склад його за своєю конструкцією є матеріальним.

Суб'єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово працюють на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням

З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або змішаною формою вини. При цьому діяння вчинюється лише з прямим умислом, а щодо наслідків вина може бути як умисною, так і необережною.

Згідно ст. 24 КК України:

А) прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Б) непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Згідно ст. 25 необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість:

А) необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Б) необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього злочину є мотив, який може бути:

1)            корисливий – прагнення шляхом зловживання одержати незаконну матеріальну винагороду (отримати майно, майнові права, звільнитися від особистих майнових витрат тощо), уникнути відповідальності за недоліки в роботі;

2)            інші особисті мотиви – прагнення отримати вигоду немайнового характеру, обумовлену такими спонуканнями, як кар'єризм, заздрість, протекціонізм, бажання отримати взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь питання, приховати свою некомпетентність і т. п. Інші особисті інтереси можуть проявитися і у зв'язку з бажанням помститися кому-небудь, отримати перевагу у недобросовісній конкурентній боротьбі та ін.;

3)            інтереси третіх осіб необхідно розуміти як такі, що не охороняються у даному випадку законом. Прагнення їх задовольнити є своєрідним аморальним мотивом службової особи. Таке бажання може збігатися, наприклад, з негативним розумінням кар'єризму, наведеним вище, якщо кар'єра залежить від третьої особи, або проявитися у незаконному наданні послуг, переваг родичу, знайомому, звільненні Їх від передбачених законом обов'язків, догідництві перед начальником і тощо. Третіми особами можуть бути родичі, приятелі, знайомі, начальники службової особи, які бажають разом з останньою скористатися правами, які належать їй за посадою, або пов'язаними з посадою можливостями.

Дані мотиви підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань.

Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків (ч. 2 ст. 364), а особливо кваліфікуючою - вчинення його працівником правоохоронного органу (ч. З ст. 364).

Отже, враховуючи викладене вище, можна зробити висновок, що зловживання владою або службовим становищем визнається злочином лише за наявності наступних трьох спеціальних ознак в їх сукупності:

1) винне використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби;

2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб;

3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Відсутність однієї із зазначених ознак у діянні, що вчинене особою, свідчить про відсутність у такому діянні складу злочину, передбаченого ст. 364, а отже, таке діяння не буде тягти за собою настання кримінальної відповідальності.

2. Юридична кваліфікація складу злочину, передбаченого ст. 366 Кримінального кодексу України

1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Предметом цього злочину є офіційні документи, тобто та інформація, яка зафіксована у формі, передбаченій законом на будь-якому матеріальному носії (папері, магнітної, кіно-, відео- або фотоплівці, дискеті тощо) з метою її зберігання, використання або розповсюдження і яка складається або видається службовими особами від імені державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності для посвідчення фактів, що мають юридичне значення. Офіційні документи повинні бути складені у відповідній формі і мати всі необхідні реквізити (підпис, штамп, печатку тощо). Офіційними можуть бути визнані і приватні документи за умови, якщо вони передані і знаходяться у веденні (діловодстві) відповідних органів або установ.

Об'єктивна сторона полягає в перекручуванні винним істини в офіційних документах шляхом використання свого службового становища підроблення, може полягати в одній з таких дій:

1) внесення до документів неправдивих відомостей - поміщення інформації, що не відповідає дійсності, в справжній документ, який при цьому зберігає всі ознаки і реквізити справжнього;

2) інше підроблення документів - передбачає повну або часткову зміну змісту документа або його реквізитів шляхом виправлень, підчисток, дописок, витравлювань та іншими подібними способами;

3) складання неправдивих документів - повне виготовлення документа, що містить інформацію, яка не відповідає дійсності;

4) видача неправдивих документів - надання фізичним або юридичним особам документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і які були складені службовою особою, яка їх видала, чи іншою особою

Аналіз зазначених дій свідчить, що за способом свого вчинення підроблення може бути матеріальним — внесення різних змін в справжній документ, і інтелектуальним — складання неправдивого за змістом, але справжнього за формою документа.

За частиною 1 ст. 366 злочин визнається закінченим з моменту вчинення вказаних дій незалежно від того, чи спричинили вони наслідки і чи був використаний підроблений документ.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій незалежно від того, чи спричинили вони наслідки і чи був використаний підроблений документ.

Суб'єктом підроблення може бути тільки службова особа. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово працюють на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням

Суб'єктивна сторона

1)      за ч. 1 ст. 366 КК України характеризується тільки прямим умислом, оскільки винний вносить до документів завідомо неправдиві відомості.

Згідно ст. 24 КК України прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

2) Психічне ставлення винного до тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст. 366 КК України, може характеризуватись непрямим умислом або необережністю.

Згідно ст. 24 КК України непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Згідно ст. 25 необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість:

А) необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Б) Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Кваліфікуючі ознаки. У частині 2 ст. 366 встановлена відповідальність за службове підроблення, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Згідно ст. 364 КК України тяжкими наслідками у статтях 364 - 367, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Зауважимо, що конкретизація факультативних ознак злочину не є обов’язковою для кваліфікації діяння за даною статтею КК України, отже мета та мотив даного злочину не мають значення для кваліфікації діяння за даним злочином.

3. Юридична кваліфікація складу правопорушення, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку накладає на юридичних осіб штрафи:

за випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів відповідно до чинного законодавства - у розмірі до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150 відсотків прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій;

за діяльність на ринку цінних паперів без ліцензії, одержання якої передбачено чинним законодавством, - у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідомо недостовірної інформації - у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 

за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо цінних паперів - у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про накладення штрафу може бути оскаржено в суді.

Предметом цього злочину є інформація, зафіксована на будь-якому матеріальному носії (папері, магнітної, кіно-, відео- або фотоплівці, дискеті тощо), що створюється з метою її зберігання, використання або розповсюдження і яка складається або видається службовими особами від імені підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності для посвідчення фактів, що мають юридичне значення.

Об'єктивна сторона полягає в наступних діяннях:

1.                     Ненаданні інформації, обов’язковість надання якої передбачається чинним законодавством України;

2.                     Несвоєчасне надання інформації, строки обов’язкового надання якої визначаються чинним законодавством України;

3.                     Надання завідомо неправдивої інформації, що може бути здійснено в одній з наступній форм:

- внесення до документів неправдивих відомостей - поміщення інформації, що не відповідає дійсності, в справжній документ, який при цьому зберігає всі ознаки і реквізити справжнього;

- інше підроблення документів - передбачає повну або часткову зміну змісту документа або його реквізитів шляхом виправлень, підчисток, дописок, витравлювань та іншими подібними способами;

- складання неправдивих документів - повне виготовлення документа, що містить інформацію, яка не відповідає дійсності;

- видача неправдивих документів - надання документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і які були складені службовою особою, яка їх видала, чи іншою особою.

Аналіз зазначених дій свідчить, що за способом свого вчинення дане правопорушення може бути матеріальним — внесення різних змін в справжній документ, і інтелектуальним — складання неправдивого за змістом, але справжнього за формою документа.

Суб'єктом підроблення може бути тільки службова особа. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово обіймають постійно чи тимчасово працюють на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням

За аналогією з кваліфікацією вини за ст. 366 КК України, суб'єктивна сторона характеризується тільки прямим умислом, оскільки винний вносить до документів завідомо неправдиві відомості. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.